Історія,Символіка. Пам'ятні дати

Історія,Символіка. Пам'ятні дати

Великобурлуцький район

Історична довідка

 

Районний центр - Великий Бурлук - селище міського типу (з 1963 року). До 1923 року Великий Бурлук належав до Вовчанського повіту, а з 1923 року став центром Великобурлуцького району. Селище розташоване на річці Великий Бурлук (басейн Дону), за 3 км від залізничної станції Бурлук і за 108 км від Харкова. З багатьма районами області, а також м. Харковом селище має автобусне сполучення.

Перші згадки про Великий Бурлук припадають на 70-80-і рр. XVII століття. Село виникло як укріплений пункт для захисту південних кордонів Російської держави від нападу татар. У 1680 році значна частина земель навколо слободи стала власністю полковника Харківського полку Є. Г. Донця. В 1698 році Великий Бурлук був зруйнований татарами. У 1699-1700 рр. село було відбудоване і входило до складу Ізюмського слобідського полку.
Переважну частину жителів Великого Бурлука становили козаки, українські та російські селяни.

 

Визначні історичні пам’ятки району, туристично привабливі місця і маршрути

До величної української історії причетна і маленька за площею, але істинно священна за змістом Великобурлуцька земля. Що це саме так, доведено історичною долею цього, на перший погляд, звичайнісінького сільського району на Харківщині.

На Великобурлуччині нараховано 231 пам’ятку стародавніх курганів, під насипами яких влаштовані захоронення епохи бронзи. Виявлені поселення бондарихинської культури поблизу с. Гнилиця, городище – с. Веселе, поселення племен зрубної культури біля с. Червона Хвиля та с. Голубівка.

В районі зареєстровано пам’ятки архітектури: будинок Донець-Захаржевських-Задонських (І чв. ХІX ст.), залізничний вокзал, водонапірна башта, церковна сторожка (смт. Великий Бурлук). В с. Перша Гнилиця   церква Іоанна Предтечі (1907-1913 рр.), с. Гнилиця  Воздвиженська церква (1808 р.), с. Шипувате Церковно-приходська школа (1910 р.).

Одна з головних культурних пам’яток Великобурлуччини – садиба  Донець-Захаржевських-Задонських:

         1693 р. - Грамотою царя Петра І землi Великого Бурлука були затвердженi за спадкоємцями Григорiя i Костянтина Донець-Захаржевських.

«За многие годы службы их деда Григорiя Донца и смерть отца Константи­на Донца по царской жалованной грамоте от 12 июля 1693 года утвердждены за внуками Григорiя Ерофеевича земли...» (В документi вказанi межi земель).

1720 р.- Онук Г. Є. Донець-Захаржевського, син Костянтина Григоро­вича Донець-Захаржевського Володимир оселився i заснував гнiздо Захаржев­ських на бурлуцьких землях - Калинник (бiля с. «Червона Хвиля»).

Початок ХVIII ст.- Захаржевськi центром своїх володiнь вибрали Вели­кий Бурлук, на правому березi рiчки Великий Бурлук, на мiсцi вiйськової сто­рожi, бiля дерев' яної церкви, що збудована була в 1675 роцi жителями слобо­ди Великий Бурлук. Правити маєтком у Великому Бурлуку Яків Михайлович ( внук Констянтина Григоровича, син Михайла Констянтиновича) доручив управителю. Сам він жив то в Санкт-Петербурзі, то у Великому Бурлуку. Частим гостем Якова Михайловича У Великому Бурлуку був Григорій Савович Сковорода – великий український філософ і письменник. З Яковом Михайловичем Донець-Захаржевським Сковорода познайомився ще в часи свого викладання в Харківському колегіумі, десь в 60 –х роках ХVІІІ ст.

В кінці ХVІІІ ст. маєток Захаржевських перейшов до рук Андрія Яковича Захаржевського – сина Якова Михайловича. Ставши господарем маєтку, Андрій Якович приступив до перебудови садиби. Вирішив замінити старий будинок новим. В першому десятиріччі ХІХ ст. – двоповерховий будинок було збудовано. Він вразив своєю красотою. Ім’я архітектора будови не відоме, є припущення що зодчим будови був учень самого Вороніхіна.

1841 р.- Слобода Великий Бурлук, з прилеглими до нього землями, ста­ла власнiстю Задонських. «Село Великий Бурлук (Вовчанського уезда): обши­рное имение Донцов-Захаржевских, перешедшее с рукой последней предста­вительницы этого рода, Елизаветы Андреевны, во владение семьи Задонских». (Задонская Е. «Быль XIX ст.» т. 1, 1907 г., с. 16).

ХІХ ст.  В будинку Задонських жив герой Вітчизняної війни 1812 року Воїн Дмитрович Задонський.

Початок ХХ ст. (1919р.). У Великому Бурлуку, в будинку Задонських, білогвардійським офіцером Алі Ізенбеком було знайдено дерев’яні дощечки „Велесової книги”, в зв’язку з чим наш Бурлук став причетним до унікальної, безцінної пам’ятки прадавньої культури України.

Бурлуцький аеродром. На пагорбі, вище села Буряківка, від залізниці до дороги, що йде в напрямку до селища Приколотне, в роки Великої Вітчизняної війни розміщався військовий аеродром.

На ньому базувалась авіачастина, в числі якої був тричі Герой Радянського Союзу І.Кожедуб.

З бурлуцького аеродрому піднімалась семірка льотчиків Єрьоміна, яка виграла бій „7 проти 25”.

На бурлуцький аеродром, подолавши на секунду саму смерть, посадив літак В.Гусаров.

До історичних та пам’ятних місць Харківщини занесено села.

Село Гнилиця. 1185р. Через землі нашого краю йшла рать Ігоря Святославовича і біля Гнилиці розбила передовий загін половців. Отже, історія Великобурлуччини є сторінкою світового шедевру „Слово о полку Ігоревім”.

Селище Приколотне. В космічний простір злетіла слава про селище Приколотне, бо іменем прославлених людей названі зірка „Ольшанія” і його мала планета „Щербань”.

Село Хатнє. Під розлогим столітнім дубом  парку хатнянської садиби (власник її – В.Ф.Ширков), в 30-х роках ХІХ ст., було написано лібрето до опери „Руслан і Людмила” М.Глінки.

М.Глінка і В.Ширков... Завдяки їм село хатнє стало причетне до прекрасної класичної спадщини – опери „Руслан і Людмила” і занесено до числа історичних і пам’ятних місць.

Село Мілове. В ньому в роки громадянської війни (1919р.) деякий час перебував штаб кінного корпусу С.М.Будьонного. Мілове і зараз на передньому краї – повз нього проходить державний кордон України з Росією. Там розташовані прикордонна застава і митний пункт.

Села, в яких народилися Герої Радянського Союзу, теж занесені до числа історичних та пам’ятних місць Харківщини.

Книга «Бурлук з околицями». Автор рукопису Величко Іван Іванович – уродженець Великого Бурлука. Написана в 1975 році та подарована краєзнавчому музею. Книга дає досить цінну інформацію з історії нашого краю, довідки про заняття і побут населення. Унікальними є карти, виготовлені Іваном Івановичем. На основі їх можна побачити Бурлук в ХVІІ, ХІХ, ХХ ст., його розростання.

Є на Великобурлуччині й унікальний дуб. Вважається, що це найстаріший представник свого виду у Харківській області. В обхваті дерево сягає 5,6 метрів.

Пам’ятка природи – ліс Неруб. Сама назва – ліс Неруб – говорить про  незайманість його протягом століть. Згадка про ліс нашого краю відноситься ще до ХVІ ст. «По приправочным книгам кн. Волконского и подъячего Окинфова 1599 г. двум священникам, дьякону, двум дьячкам, пономарю и просвирнице Троицкого белгородського собора отведены следующие угодья: р. Нежеголь с р. Коренем и Корочей; лес по р. Нежеголь да в Бурлуках…». Про ліси дикого поля, про різновидність тваринного світу їх сказано в книзі де Боплана «Опис України», виданої в 1650 році. Ліс, який ми називаємо Неруб, багатий на звіра, степове роздолля, глибока і повноводна ріка Бурлук причарувала переселенців в ХVІІ ст. Ліс забезпечував їх будівельним матеріалом для жител і був прихистком під час численних наскоків татарських орд. Не раз згадується ліс Неруб у книзі К.В.Задонської «Быль ХІХ ст.». Сьогодні ліс Неруб – лісове урочище площею 6,2 гектара.

Г Е Р Б

Великобурлуцького   району

Обов’язкова атрибутика герба району – герб області, який в пропорції 1:3 компактно розміщено в верхній частині герба району.

         Пропорції самого герба району – висота до ширини 8:7, заокруглені частини герба являють собою 1/4 кола з радіусом окружності рівним 1/8 висоти герба.

         Обрамлення герба району (колоски, початки кукурудзи, соняшник) підкреслює головне направлення господарської діяльності – сільськогосподарське виробництво. Дубове листя свідчить про багатство природи краю, наявність значної кількості лісів та інших зелених насаджень. В колі соняшника зображено надпис – Великий Бурлук.

         Еталонний зразок герба району зберігається в кабінеті голови районної ради в будинку районної ради.

ПРАПОР

Великобурлуцького району

Прапор Великобурлуцького району є символом, що відображає історію й традиції району.

         Прапор району являє собою прямокутне полотнище (відношення ширини до довжини 2 : 3 ) малинового кольору із зображенням в центральній частині герба району. Висота гербового щита дорівнює ½ ширини прапора. 

     Еталонний зразок прапора зберігається в кабінеті голови районної ради в будинку районної ради.