Легенди Великобурлуччини… «Велесова книга» – легенда наших предків

Легенди Великобурлуччини… «Велесова книга» – легенда наших предків 22 травня 2020

Одна із легенд, в яку вплетені сказання про далеке минуле нашого краю, що нині іменується Великобурлуччина – це «Велесова книга».

Що ми знаємо про Великобурлуччину, свою малу батьківщину? Який історико-хронологічний шлях її? Чиї ми діти? Спадкоємці кого? Якого роду, племені? Чи глибоко проросло коріння «дерева» роду нашого у пласти людського суспільства?

Ми бачимо, знаємо наш край більш-менш сьогоденний… А яким він був «учора», сотні, тисячі років тому? В пошуках відповіді на ці запитання послугує нам «Велесова книга».

Чим цінна " Велесова книга " для нас, великобурлучан?

По-перше, " Велесова книга " розкриває історію України від VI до н.е. до ІХ ст. н. е. На її стор. Д. 2а, Д. 4б, Д. 4г йде мова про землю руську, яка іменується "Русколань".

Б. Ребіндер - дослідник і автор книги "Велесова книга" - жизнь и религия славян" К.-1993 р. Уточнюю: "Русколань" - це рівнина між Дніпром і Доном, на якій жило словянське племя анти, а ще вони називалися "русами". Отже, "Русколань" - це територія сучасної України, воднораз сучасної Великобурлуччини, тобто "Русколань" є нашою прабатьківщиною. А історія, описана "Велесовою книгою " - є також історією нашого краю, часів, віддалених від нас тисячоліттями.

По-друге, " Велесова книга" більш як півстоліття (це уже підтверджено) знаходилася у Великому Бурлуку у бібіліотеці Задонських.

По-третє, саме у Великому Бурлуку, в бібліотеці Задонських у 1919 році під час громадянської війни, офіцер Білої армії Алі Ізенбек знайшов загадкові деревяні дощечки, зберіг унікальну памятку і тим прилучив Великий Бурлук до шедевра світового значення. Підтвердженням того, що "Велесову книгу" знайдено у Великому Бурлуку, є слова Ю. Миролюбова: "Нам випало велике щастя бачити дощечки". Дощечки ці були знайдені Ізенбеком у біліотеці розгромленого маєтку Задонських (а це у Великому Бурлуці).

Б. Ребіндер уточнив, що Задонські жили у Великому Бурлуку... "в имении Великий Бурлук действительно жила семья помещиков Задонских". (ж. "В мире книг", 1982, № 10).

А карто-схемою, власноруч накресленою, Б. Ребіндер підкреслив, що місце знахідки "Велесової книги" - Великий Бурлук. (карта-схема взята із книги Б. Ребіндера  «Велесової книга»: життя та релігія словян". - К., 1993). А тому нам, бурлучанам, треба знати це і пишатися причетністю до цієї безцінної історичної памятки, легенди давно минулих літ.
 
Під керівництвом учителя історії Велиобурлуцького ліцею С. М. Шапаря, учениця ліцею Анна Сергійївна Малицька, використовуючи матеріали про "Велесову книгу" книг К. О. Оковитої та інтернету, підготувала роботу "Великобурлучани стежками "Велесової книги" і захистила у 2015 році при Малій Академії Наук. Отже, естафета памяті про "Велесову книгу" продовжується.

Чи цікавляться  і популяризують бурлучани "Велесову кнгиу"?

Однозначна відповідь - так. Шукає, збирає, вивчає публікації про "Велесову книгу" - К. О. Оковита. Популяризує, доводе до відома читачів, друкуючи матеріали про "Велесову книгу" у своїх книгах: "Великобурлуччина (сторінки історії) - Х. 2000, ст. 25-38. "Памятки семи чудес" - х. 2012, ст. 73-81, на сторінках районної газети: "Щодо історичної довідки про " Велесову книгу " "РП" № 40-41, 2003 р., "Тернистий шлях "Велесової книги" до читача" "РП" № 96-97, 2006 р. і підготовлена до друку стаття "Велесова книга" - легенда наших предків".

Активним популяризатором "Велесової книги" був Михайло Іванович Бондаренко, уродженець Жукового Яру, Великобурлуцького району, жив у Києві. Він ретельно слідкував за появою нових інформацій про "Велесову книгу".

Внесли свою дещицю в популяризацію "Велисової книги", не залишали поза увагою найновіші видання "Велесової книги" учні К.О.Оковитої - М. Бондаренко (уже було сказано), Б. Воронянський, О. Ніколенко та інші.

Яка подальша доля "Велесової книги"?

Куди зникла загадкова знахідка Алі Ізенбека?

На це питання, на жаль, ніхто не може дати чіткої відповіді.

Найтрагічніше в історії "Велесової книги" є те, що пам’ятка зникла після смерті Ізенбека у 1941 році.

"Разом із його смертю безслідно зникають і ті унікальні дощечки, які він так беріг і так ними дорожив. Побоюючись за долю своєї знахідки, власник ніколи не виносив її з ательє, і взагалі ховав від чужих очей. І тільки Ю. Миролюбову показав брюсельський самітник свій скарб. Але й Миролюбову не дозволяв брати дощечки з собою" (ж. Дніпро, 1999. № 4 "З історії "велесової книги" Олесь Білодід, доктор філологічних наук. Віктор Киркевич, історик-краєзнавець).

 Можливо, священі письмена русів-волхвів осіли в архівах Анненербе (спадщина предків). А може у невідомому схові вони припадають порохом, або перебувають у приватних руках, чи-то у сейфах банків під замками. Можливо "Велесова книга" терпляче чекає свого часу. Що ж, залишається тільки чекати і вірити, що "Велесова книга" знову воскресне із забуття і продовжить свою місію: виховання таких загальнолюдських цінностей, як любов до свого народу й своєї землі, вміння її боронити, виховання поваги до предків, відповідальність перед минулими і прийдешніми поколіннями.